Історія справи

Постанова ВГСУ від 04.11.2014 року у справі №924/771/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року Справа № 924/771/14

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Корнілової Ж.О. - доповідача, Чернова Є.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі№ 924/771/14 Господарського суду Хмельницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж"

простягнення 892202,08 грн., у т.ч. 781854,28 грн. основного боргу, 80207,76 грн. пені, 10856,99 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, 19283,06 грн. 3% річних,за участю представників сторінвід позивача:Іванкіна Ю.Б. (довіреність № 14-91 від 18.04.2014),від відповідача:не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 01.07.2014 у справі № 924/771/14 (суддя Олійник Ю.П.) позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" частково задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 781854,28 грн. основного боргу, 38882,00 грн. пені, 5780,65 грн. інфляційних нарахувань, 18751,56 грн. три відсотки річних, 17683,01 грн. сплаченого судового збору.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем проведені розрахунки за поставлений природний газ частково на суму 2876000,00 грн. та з порушенням встановлених договором строків, виникла заборгованість у розмірі 781854,28 грн. Крім цього, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України

На підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи, що розмір заявленої до стягнення пені є неспіврозмірним розміру стягуваної заборгованості відповідача та є досить значним, зважаючи на заявлені позивачем вимоги про стягнення компенсаційних санкцій - 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає, що підлягає зменшенню розмір стягуваної з відповідача пені на 50%, до 38882,00 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 924/771/14 (у складі колегії суддів: Олексюк Г.Є. - головуючого, Грязнова В.В., Розізнана І.В.) рішення Господарського суду Хмельницької області від 01.07.2014 у справі № 924/771/14 щодо стягнення пені, 3% річних та судового збору змінено. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто з Комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 39852,61 грн. пені, 19154,54 грн. 3% річних, 17729,84 грн. судового збору. В решті рішення Господарського суду Хмельницької області залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 924/771/14, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 щодо зменшення розміру пені на 39852,61 грн., і прийняти в цій частині нове рішення про стягнення з Комунального підприємства "Красилівське підприємство теплових мереж" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 39852,61 грн., у стягненні яких відмовлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду. В іншій частині постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 924/771/14 залишити без змін.

У касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.10.2014 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийнято та призначено до розгляду на 04.11.2014.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між сторонами 28.12.2012 укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2410-БО-34, відповідно до пунктів 1.1., 1.2 якого, позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2013 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається, використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами. Згідно з пунктом 2.1 договору, визначено кількість газу, що передається з 01.01.2013 по 31.12.2013 обсягом 938 тис. куб. м., у т.ч. визначено щомісячну поставку.

Згідно з пунктом 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу, який є підставою для проведення остаточних розрахунків згідно з пунктом 3.4. договору. Відповідно до пункту 5.2 договору, до сплати за 1000 куб.м. газу - 4661,74 грн. з ПДВ.

Відповідно до пункту 6.1 договору, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з пунктом 7.2, у разі невиконання вимог пункту 6.1 договору, відповідач у безспірному порядку зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Додатковою угодою № 1 від 10.07.2013 сторонами внесено зміни до пункту 5.2 договору та визначено, що до сплати за 1000 куб.м. газу - 4588,54 грн. з ПДВ. Відповідно до пункту 5.5 договору, загальна вартість природного газу за договором складається з сум вартості місячних поставок газу.

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу природний газ на загальну суму 3657854,28 грн., що підтверджується актами приймання-передачі газу за січень 2013 року, лютий 2013 року та березень 2013 року, підписаних 31.03.2013, актом приймання-передачі газу, спожитого у квітні 2013 року від 30.04.2013, актом приймання-передачі газу, спожитого у жовтні 2013 року від 31.10.2013, актом приймання-передачі газу, спожитого у листопаді 2013 року від 30.11.2013, актом приймання-передачі газу, спожитого у грудні 2013 року від 31.12.2013.

Відповідачем проведено розрахунки частково на суму 2876000,00 грн., у результаті чого виникла заборгованість за поставлений газ у розмірі 781854,28 грн.

У зв'язку з несвоєчасною оплатою за поставлений природний газ, позивачем нараховано пеню за період з 14.02.2013 по 26.02.2013 у розмірі 218,34 грн., з 14.03.2013 по 09.04.2013 у розмірі 1970,83 грн., з 14.04.2013 по 29.11.2013 у розмірі 29882,60 грн., з 14.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 16716, 34 грн., з 14.11.2013 по 24.01.2014 у розмірі 4094, 65 грн., з 14.12.2013 по 03.04.2014 у розмірі 10746,80 грн., всього у розмірі 80207, 76 грн.

Крім цього, за період з 14.02.2013 по 26.02.2013 позивачем нараховано 43,67 грн. 3% річних, за період з 14.03.2013 по 09.04.2013 у розмірі 394,17 грн., за період з 14.04.2013 по 29.11.2013 у розмірі 6985,95 грн., за період з 14.05.2013 по 31.12.2013 у розмірі 4608,58 грн., за період з 14.11.2013 по 24.01.2013 у розмірі 944,92 грн., за період з 14.12.2013 по 03.04.2014 у розмірі 2480,03 грн., за період з 14.01.2014 по 03.04.2014 у розмірі 3825,74 грн. (всього у розмірі 19283,06 грн.). Також позивачем нараховано інфляційних втрат за період з травня 2013 року по лютий 2014 року у розмірі 10856,99 грн.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 892202,09 грн., з яких: 781854,28 грн. основного боргу, 80207,76 грн. пені, 19283,06 3% річних, 10856,99 грн. інфляційних втрат.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором, частково оплачено поставлений природний газ з порушенням строку оплати, встановленого пунктом 6.1 договору.

Згідно з частиною 3 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також договором (пункт 7.1. договору).

У пункті 7.2. договору зазначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи доведеність факту неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань, суди дійшли до правильного висновку, що позивачем правомірно нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

З наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що відповідні суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання обчислені позивачем без урахування днів, у яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу за кожний період.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що день фактичної сплати заборгованості не включається у період часу, за який здійснюється нарахування пені (аналогічну позицію викладено у пункті 1.9 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Разом з тим, судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи позивача про прострочення за січень місяць - до 14 лютого 2013 року, за лютий місяць - до 14 березня 2013 року, оскільки відсутній первинний бухгалтерський документ про передачу природного газу на вказану дату, який би відповідав вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З врахуванням пункту 6.2 договору, яким передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу та з пунктом 3.3. договору - приймання-передача газу оформляється актом приймання-передачі газу, тому суди дійшли до правильного висновку, що згідно з умовами договору остаточний розрахунок за отриманий природний газ здійснюється: за газ, отриманий у січні, лютому та березні 2013 року - до 14.04.2013, оскільки акти приймання-передачі за газ, отриманий в ці місяці, підписані лише 31.03.2013; за газ, отриманий в квітні 2013 року (акт від 30.04.2013) - до 14.05.2013; за газ, отриманий у жовтні 2013 року (акт від 31.10.2013) - до 14.11.2013; за газ, отриманий у листопаді 2013 року (акт від 30.11.2013) - до 14.12.2013; за газ, отриманий у грудні 2013 року (акт від 31.12.2013) - до 14.01.2014.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до пункту 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції та наданий позивачем, дійшов до правильного висновку про стягнення пені у розмірі 39852,61 грн.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

За приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем нараховано інфляційні втрати за періоди менше одного місяця, натомість відповідачем сплачувалась заборгованість протягом базового місяця. Крім цього, позивач починає застосовувати індекс інфляції не з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, а з місяця, в якому відбулось прострочення основного зобов'язання. Таким чином, суди дійшли до правильного висновку, що визначення розміру інфляційних нарахувань є неправильним.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку що розмір інфляційних втрат становить 5780,65 грн.

Щодо розрахунку 3% річних, який міститься у матеріалах справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що розрахунок здійснено без врахування днів, у яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу за кожний період та судом першої інстанції правомірно відмовлено у нарахуванні 3% річних за зобов'язаннями за січень та лютий 2013 року, оскільки за вказані періоди немає прострочення основного зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений судом першої інстанції та наданий позивачем, дійшов до правильного висновку, що 3% річних за прострочення виконання зобов'язання - 19154, 54 грн.

Крім цього, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли до правильного висновку про необхідність в порядку статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшити розмір нарахованої пені на 50%.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про наявність виключних обставин, які дають підстави для зменшення пені на 50%, з огляду на таке.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, суд апеляційної інстанції правомірно врахував майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, статус відповідача, який використовував придбаний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими установами, у яких за спожиту теплову енергію та надані послуги постійно виникає борг, що є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості, ступінь виконання боржником зобов'язань за укладеним договором. Крім цього, єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування державою, що підтверджується розрахунком обсягу заборгованості внаслідок різниці в тарифах на теплову енергію, що надана населенню Красилівським підприємством теплових мереж.

Суд першої та апеляційної інстанції дійшли до правильного висновку, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача. Сплата штрафних санкцій, в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії населенню та організаціям.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що газ, який постачається за договором, використовується відповідачем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, виробнича діяльність відповідача є збитковою, наявна перед відповідачем велика загальна бюджетна заборгованість за послуги теплопостачання.

Враховуючи викладене, а також те, що сплата в даному випадку пені у повному обсязі зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії бюджетним установам та організаціям, суди дійшли до правильного висновку щодо зменшення розміру пені, що підлягають стягненню до 50%.

Враховуючи здійснений апеляційним судом перерахунок пені, її правомірне зменшення на 50%, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 39852,61 грн.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 924/771/14 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2014 у справі № 924/771/14 Господарського суду Хмельницької області залишити без змін.

Головуючий суддяОвечкін В.Е. Судді:Корнілова Ж.О. Чернов Є.В.